Кожен покликаний до святості – виправляти свої недоліки. Але тут має бути “золота середина”. Ось прочитала у соціальній мережі притчу.
До відомого єгипетського подвижника авви Памво прийшов молодий монах і запитав: “Отче, за що не візьмусь, мене завжди напастують помисли гордості і марнославства. Що мені робити? Може відмовитися від усього?” Памво на мить замислився і сказав: “Ось, дивися, гордість схожа до полови і куколя. Уяви, що якийсь чоловік вирішив вирощувати пшеницю, але у ній виявилося дуже багато домішків. Однак він терпеливо продовжував вирощувати пшеницю і годував нею дітей, челядь, а ще і милостиню подавав. А інший чоловік побачив, що такий клопіт з куколем, враз знеохотився, зовсім перестав вирощувати пшеницю і постійно нарікав, що голодний. Ось так і з гордістю – коли людина нічого не робить, то у неї і гордитись немає чим, бо вона лінива і недбала, але водночас і безплідна”. Учень вдячно сказав: “А як все-таки бути з гордістю? Коли вона покине людину?” Авва усміхнувшись відповів: “П’ять хвилин після її смерті”.
Маєш талант до церковного співу? Йди на крилос, особливо тоді, коли є велика потреба. Вмієш прислуговувати? Записуйся у вівтарну дружину. Маєш добре здоров’я? Не бійся тримати першу хоругву. Маєш час? Роби діла милосердя. Запросили вчитися у престижний заклад, працювати у відомій фірмі, запропонували бути керівником? Не відмовляйся – вчися і працюй на благо суспільства, Церкви. А гордість? Вона може витікати з людської природи, а бути бездільним і безплідним – ще гірше для душі.
